31 жовтня 1981 року, Ґодрикова долина

Осінь 1981 року добігала кінця. Західне сонце кидало криваво-червоні відблиски на вікна чарівного котеджу, схованого під закляттям Невимовного. Надворі стояла зловісна тиша, мов саме повітря застигло в очікуванні трагедії.

Будинок Поттерів був огорнутий чарами: магічний бар'єр, що живився любов'ю та надією, створений за порадою Дамблдора. Але тієї ночі навіть найпотужніші закляття не могли захистити від того, хто мав увійти всередину.

Вітальня була освітлена теплим світлом каміну. Лілі тримала маленького Гаррі на руках — він весело грався матусиним волоссям, не усвідомлюючи навислої небезпеки. Джеймс стояв біля вікна, тримаючи в руці чарівну паличку, пильнуючи за будь-яким рухом у темряві.

— Я відчуваю щось недобре, — прошепотіла Лілі. — Наче... наче хтось близький приходить зі зрадою.

— Це нерви, Лі. Ми витримаємо. Ми захищені, — сказав Джеймс, хоча сам був напружений, як тятива.

О 21:17 годині це сталося.

Двері, захищені трьома шарами магії, просто... відкрилися. Жодного вибуху, жодного прокляття. Вони слухняно прочинилися, як би сам дім визнав того, хто увійшов.

— Невже... — Джеймс застиг. — Це ти?

До кімнати увійшов Альбус Дамблдор.

Його вигляд був незвичним. Мудра доброта зникла з очей. На обличчі застигла сталево-спокійна маска. У правій руці — паличка бузинного дерева.

— Джеймсе... Лілі... — сказав тихо. — Пробачте. Це потрібно зробити. Він — надто небезпечний, щоб довірити майбутнє випадку. Я маю контролювати його становлення.

— Що ти несеш?! — зірвалася Лілі. — Це наш син!

— Не твій, — з холодом відповів Дамблдор. — Він — дар магії. Дар, який не повинен потрапити в чужі руки. Якщо Волан-де-Морт не вб'є його, він зросте надто сильним. Світ не витримає.

Джеймс кинувся вперед.

— Expelliarmus! — закричав він, але Дамблдор уже діяв.

— Avada Kedavra.

Зелена блискавка прошила груди Джеймса. Його тіло впало на підлогу з глухим звуком.

Лілі закричала:

— Не чіпай його! Я тебе благаю!

— Занадто пізно, — тихо сказав Дамблдор і підняв паличку.

Проте вона встигла.

Встигла створити найсильніший щит, який тільки може народити серце матері — жертовне захисне закляття любові. Коли закляття Дамблдора торкнулося Гаррі — воно повернулося назад, розірвавши простір навколо. Повітря засвистіло, вікна вилетіли, стіни здригнулися.

Але хлопчик залишився неушкодженим.

Дамблдор підійшов до нього повільно, кров Джеймса ще парувала на підлозі. В очах Альбуса — безжальність.

— Я переправлю тебе до твоїх родичів... Дурслів. Вони не дадуть тобі вибрати шлях.

Він нахилився, щоб узяти дитину на руки.

Але в цю мить відбулася інша магія. Щось древнє, сильніше за будь-яку волю смертного.

Гаррі осяяло сяйво. Палаюче срібло, густе як ртуть, заповнило повітря. Здавалося, сам простір відмовився коритися Дамблдору.

Хлопчика підхопило світло — він зник прямо з рук Альбуса.

— Що?! — вигукнув Дамблдор. — Це неможливо!

На підлозі лишився символ — знак давньої крові: український тризуб, випалений у дереві.

⸻

Київ, Українська РСР. 1 листопада 1981 року, 03:38 ранку

В нічному Києві стояла мряка, легка сирість тягнулась Дніпром. У районі Печерська, в одній з напівсекретних квартир для співробітників «особливих» відомств, прокинулася жінка.

Косач Ольга Сергіївна — полковник внутрішньої магічної безпеки, керівниця Криміналістично-Оперативного Департаменту, скорочено К.О.Д. Її досвід включав викриття вампірських сект у Карпатах, знешкодження одержимих артефактами та дипломатію з ритуальними відьмами.

Вона відчула, що магія... змінилася.

Вийшовши на балкон, вона побачила, як прямо перед її вхідними дверима згустився туман. Зсередини нього, тихо, без звуку, з'явився згорток.

Дитина.

Хлопчик, загорнутий у чарівну ковдру, з блискавкою на лобі.

— Що за... — прошепотіла вона.

А далі побачила лист. Написаний не чорнилом, а золотою ниткою закляття.

«Кров покликала.

Ти — остання з роду.

Виховай його. Захисти.

І в годину темряви він пам'ятатиме, ким є.»

Ольга притиснула дитину до грудей. Її серце, звикле до холоду і звітів, раптом защеміло.

— Ну що, малий, — тихо сказала вона, — тепер ти — один із нас.

⸻

1 листопада 1981 року, Київ, 04:03

В коридорі квартири №23 по вулиці Богомольця панувала тиша, порушена тільки мерехтінням сигаретної іскорки. Полковник Косач, огорнена в темний халат і теплу вовняну хустку, стояла над дитиною, яка щойно з’явилася перед її дверима, — без звуку, без тріску телепорту, без аури виклику.

Просто… з’явився.

— Що ж ти за чудо? — мовила вона впівголоса, піднімаючи згорток.

Очі дитини — яскраві, мов озеро навесні. Звичайне немовля. І водночас — магічна бомба. Вона відчула це всіма рецепторами. Кров магії бурлила в ньому. Від хлопчика йшов тонкий запах… полину і диму. І ще — запах трагедії.

Пальці Ольги, звиклі до холодної сталі та звітів, затремтіли.

Потім вона побачила лист.

⸻

«ДО ТІЄЇ, ЩО ЗБЕРЕЖЕ ЙОГО ДУШУ»

Закляття крові активоване.

Він не залишиться з тими, хто зрадив.

Магія привела його до останньої з роду,

що колись дала початок Лілі Еванс.

Її мати — твоєї матері кровна сестра.

І ти — останнє світло перед бурею.

Збережи його.

Не для війни, а для справедливості.»

⸻

Ольга довго дивилася на текст, написаний не чорнилом, а золотим сяйвом. Відчула: це не стандартне закляття. Це — магія Предків. Не британська. Давня, ще з часів, коли маги ходили босоніж по кам’яному лісі і співали закляття, вплітаючи їх у рушники.

Вона нахилилась до хлопчика. Той уже спав. Пальці стискали край ковдри з вишитим символом: щит і олень. Герб Поттерів.

— Ну, Гаррі, — прошепотіла вона, — ти тепер у Києві. І тут ми граємо за іншими правилами.

⸻

Минуле, яке не забуває

Косач Ольга Сергіївна — не просто жінка в погонах. Вона народилась 15 січня 1947 року в селі Колодяжне, Волинської області, в родині старої магічної лінії Косачів. Її прабабця — Лариса Косач, знана більше як Леся Українка, — була не лише поетесою, а й провидицею-символісткою, яка бачила майбутнє у фрагментах снів.

Матір Ольги, Євгенія, була цілителькою. Тихою, мудрою жінкою, яка могла словом спинити лихоманку. Але після Другої світової влада змусила її замовкнути.

Ольга пішла іншим шляхом — у правозахисну службу. Спершу в МВС, потім у неофіційний відділ, що займався «аномальними справами», а згодом — створила свою структуру: К.О.Д. — Криміналістично-Оперативний Департамент.

К.О.Д. ніколи не існував офіційно. Він працював між строк, між комітетами і підписами. Своєрідна інквізиція для магії. Вони знешкоджували відьомські секти, артефактну контрабанду, магічних серійних вбивць і навіть співпрацювали з партизанськими карпатськими магами.

Її прізвисько в підрозділі було «Сивий Вогонь» — за холодну логіку і здатність спалити проблему, не моргнувши.

Але навіть вона не могла передбачити, що її життя зміниться через дитину з Англії.

⸻

05:27 — оперативне реагування

Вона викликала лише одного — підполковника Славка Бурчака. Старого гуцула, який працював у відділі розпізнання енергетичних слідів.

— Що це, Ольго? — буркнув він, оглядаючи немовля.

— Не «що», а «хто». Гаррі Джеймс Поттер. Син зраджених батьків. Живе доказ того, що Темна сторона — це не завжди лише Волан-де-Морт.

Славко вмить зрозумів.

— Дамблдор?

Ольга кивнула. Стисла зуби.

— Система тріщить. Лондон — це не світло. Там усе прогнило. І хлопець цей — центр урагану.

Він уважно оглянув шрам.

— Це не слід від Волдемортового закляття. Це… залишок реакції вищої магії. Пряме втручання Предкової Сили. Такі речі не зникають — вони ростуть.

— І що, він буде бомба?

— Ні. Якщо виховаємо — він буде ключ.

⸻

06:42 — перше рішення

Ольга сіла за письмовий стіл. Вперше за 15 років вона не писала донесення, не підписувала арешти. Вона почала створювати… план виховання.

Ніяких сиротинців. Хлопець житиме з нею.

Вивчення української магії — обов’язково: через фольклор, символіку, закляття на вишивці, трави, знаки.

Ізоляція від Британської системи щонайменше до 11 років.

Використання агентурної мережі К.О.Д. для збору інформації про смерть Поттерів.

Таємне створення нового імені — «Гордій-Кирило Косач» — для прикриття.

Вона подивилася на хлопчика. Він уже прокинувся і сміявся. Його сміх був тихим — ідеальним. Як музика, яку вона не чула з дитинства.

У серці полковника щось змінилося.

⸻

08:15 — поява Сови

Вікно затремтіло. У кімнату влетіла сова. З британським знаком на лапці. Лист. З печаткою Гоґвортса.

Ольга розгорнула його.

До родичів Гаррі Поттера,

Інформуємо, що малюк втратив батьків.

Його місце — в родині.

Забезпечення доставлення — гарантовано.

Сподіваємося на співпрацю.

З повагою,

Альбус Дамблдор.

Ольга спокійно розірвала лист на шматки. Вкинула їх у попільничку. Підпалила.

— Ти вже не їхній. Ти мій, — прошепотіла.

Сові вона відповіла коротко, на пергаменті з гербом К.О.Д.:

Хлопець живий.

Він — під захистом Служби.

Повернення не планується.

Контакт — лише через дипломатію.

Потім додала:

І якщо ще хоч раз хтось із вас наважиться сюди сунутись — вам буде боляче.

⸻

09:44 — дитина нового світу

Гаррі заснув у спальні, поруч із рунами на стелі — стародавнім магічним захистом Косачів. Ольга стояла біля вікна, пила каву, і в голові — лише одне:

Звідси починається новий шлях. Не їхній. Наш.

Унизу проїхала чорна «Волга». У світі щось зрушилось. А в квартирі, у тиші, щось змінило серце жінки, що звикла лише до звітів і кулі.

2 листопада 1981 року, Київ, 06:12 ранку

Оперативна зала К.О.Д., штаб у Печерських підземеллях

Штаб-квартира Криміналістично-Оперативного Департаменту — К.О.Д. — не мала вивіски, картки доступу чи навіть офіційної адреси. Вхід був у покинутому бомбосховищі під Національною бібліотекою. Сходи вели до масивних дверей зі срібним тризубом, вишитим на чорній тканині — не малюнком, а справжньою бойовою вишивкою-закляттям.

Полковник Косач зайшла, тримаючи в руках загорнутого Гаррі.

Оперативники, завмерлі перед магічним екраном з зображенням карт світу, вмить обернулися. Хтось зробив хрест — не релігійний, а символічний: три пальці правиці торкнулися серця, чола й плеча — старий магічний знак розпізнання.

— Слухати всім, — мовила вона твердо. — Новий рівень небезпеки. Британія зламана. Дамблдор — убивця. Поттери — мертві. Але їхній син — тут. У нас. Його звати Гаррі Джеймс Поттер. Хто хоч слово винесе за межі сектора — отримає не пониження, а прокляття. Прямо в кров.

Зала здригнулася.

Славко Бурчак, її заступник, кивнув.

— І ще. Закляття, яким його врятувало, — не з цього часу. Це магія Предків. Давніше за всі хартії, школи й міністерства.

На столі з’явилась карта. Автоматичний прожектор показав червоне ядро над Лондоном — а потім різке переміщення енергії у бік України.

— Його перемістила сама магія, — мовив техномаг Гнатюк. — Не портключ, не трансгресія, а щось… давнє. Реакція захисту.

— Як кровна прив’язка? — запитала майор Гурська, експертка з родоводів.

— Ні. Це щось глибше. Це… наче пам’ять роду знала, куди везти дитину.

Ольга мовчки виклала Гаррі в спеціальне ложе з обереговим плетінням.

— З сьогоднішнього дня він — об’єкт “Оріяна-01”.

— Його ім’я в зовнішніх системах — Гордій-Кирило Косач.

— Він не має британського громадянства, не має історії.

— Він — син Української Магічної Землі.

⸻

2 листопада 1981 року, Москва. Головне управління магічної безпеки СРСР

Високий чоловік з блідою шкірою перегортав пергамент. На ньому була доповідь з грифом: “Надтаємно. Лондон. Різанина. Поттери. Переміщення.”

— Ви впевнені, що його викрали не британські агенти?

— Ні, товаришу Олександров. Згідно з аналізом, слід енергії веде до Києва. І не телепортація — а… магічна реакція захисту.

— І Косач?

— Вже активувала сектор К.О.Д. Закрила доступ, відмовила в контактах. Оголосила “вищий код захисту”.

Олександров зітхнув.

— То вона знову робить по-своєму.

— Завжди так робила.

— Добре. Поки не втручатись. Якщо хлопець такий, як кажуть легенди… він стане або їхнім прокляттям, або нашим захистом.

⸻

3 листопада 1981 року, Київ. Квартира Косач, вечір

Гаррі, злегка кашляючи, лежав у старому дитячому ліжечку, яке Ольга принесла зі складу — її племінниця там спала двадцять років тому. Над ліжком висіли три рушники: один із захисною вишивкою «Дерево Роду», другий — «Хрест-Трилисник» і третій — «Берегиня».

— Бабця казала: “Найсильніша магія — в нитці, що ткалася руками матері, що плакала, співаючи,” — шепотіла Ольга, укриваючи Гаррі.

Та в ту мить його тіло здригнулося. Очі розплющилися — і за мить… він перестав бачити кімнату.

Гаррі стояв посеред великого залу. Над ним — небо без зірок. Під ногами — символи, які світилися червоним і білим. Перед ним — дві фігури.

Одна — Лілі. Її волосся розвіювалось, а очі були заплакані.

Інша — Дамблдор, такий, як він був тієї ночі: холодний, величний, страшний.

— Гаррі… — промовила Лілі. — Слухай не те, що тобі кажуть. Слухай серце.

— Ти — не знаряддя. Ти — голос. І правда в тобі сама.

Дамблдор підняв паличку. Але Гаррі… нічого не відчув. Жодного страху.

Тоді Лілі торкнулася його чола.

— Україна — твоя кров. Ти — Косач. Не лише Поттер. Пам’ятай це, коли світ спробує тебе змусити стати тим, ким ти не є.

Зір спалахнув.

Ольга сиділа поруч. Гаррі мовчав, але очі… були змінені. Наче за одну ніч хлопчик став старшим на кілька років.

— Що ти побачив? — спитала вона. Хоч і знала: він ще не зможе відповісти.

Але Гаррі лише простягнув руку і торкнувся її хреста на грудях. Потім — спокійно заснув.

У штабі К.О.Д. оновили головний звіт.

Об’єкт Оріяна-01 стабільний.

Виявлено перше бачення.

Встановлено контакт з родовою лінією Косачів через магічне поле.

Дамблдор, за даними британської агентури, поки не знає, куди зник Поттер.

Агент «Оса» в Гоґвортсі активований.

Косач закрила теку.

— Почалося, — прошепотіла вона. — Війна тіней.